Головна Спорт Піти, щоб повернутися. Чому Григорчук покинув Чорноморець
Піти, щоб повернутися. Чому Григорчук покинув Чорноморець

Піти, щоб повернутися. Чому Григорчук покинув Чорноморець

host
Піти, щоб повернутися. Чому Григорчук покинув Чорноморець

59-річний Роман Григорчук очолив азербайджанський «Нефтчі». Угода розрахована на два сезони. Роман Йосипович вже працював у Азербайджані з «Габалою», тому має певний футбольний авторитет в цій країні.

Григорчук – культова особа для «Чорноморця». Уродженець міста Коломия очолював «Чорноморець» майже 4 роки та виводив команду в 1/16 Ліги Європи. Побудував доволі боєздатну команду, яка була реальною силою в УПЛ та грала в єврокубках. У 2021 році повернувся до Одеси у статусі легенди клубу. З надією на відродження команди, але всі плани зіпсувала війна. Якщо сьогодні визначати, з ким асоціюється «Чорноморець», то це тільки Роман Григорчук. Яскравих футболістів вже давно не було в складі.

Справи «Чорноморця» зараз йдуть не найкращим чином. Місто Одеса зазнає ударів ракетами та дронами від рашистів. В таких умовах футбол не може бути на першому місці. Всі думають про безпеку для себе та власних родин. Навіть українські гравці будуть двічі думати, щоб прийняти пропозицію «моряків», а про легіонерів взагалі говорити не варто. Вони можуть приїхати тільки через безвихідь або повну відсутність інших пропозицій. Щоб реально приїхати в нинішній час до Одеси, має бути три складових – амбіції команди, хороший тренер та фінансова стабільність. Як мінімум, із двома пунктами тут не все добре.

Чому Віктор Циганков залишиться у «Жироні» на наступний сезон? Бо немає кращих пропозицій. Все інше – просто лірика. Все дуже схоже десь із Романом Йосиповичем. Григорчука сватали в «Колос», «Полісся», ЛНЗ. Навіть були розмови про «Буковину», але до конкретики справа не доходила. Григорчук був не проти піти, змінити команду, але конкретних пропозицій у нього в Україні не було. Тому він планував залишитися на наступний сезон в Одесі. Вже розпочав побудову нової команди. Контракти із «Чорноморцем» підписали досвідчені гравці – Богдан Бутко та Артур Рудько. Пропозиція із Азербайджану змінила всі плани.

Наставнику набридло кожного сезону збирати нову команду. Втрачати своїх лідерів, у яких він вклав душу. Фінансові можливості одеситів зараз не дуже високі. Влітку команда фактично розбіглася. Майже всі провідні гравці знайшли собі кращі варіанти. Потрібно знову перебирати збитих льотчиків, молодих гравців із нижчих ліг та робити команду. При цьому перед «Чорноморцем» вже давно не стоять жодні амбітні цілі. Головне завдання – не вилетіти та щоб команда просто була. Клубу бракує стабільного інвестора.

Така ситуація буде неприємна для будь-якого наставника. Зараз на контракті у «Чорноморця» в районі 10 футболістів. Повна невизначеність, відсутність перспектив та амбіцій у клубі. Як би ти не любив Одесу та не хотів досягти успіху із «Чорноморцем», але подібна ситуація «вбиває» бажання працювати. Роман Григорчук – амбітна людина, яка хоче боротися за високі місця, а не просто латати діри у складі.

Григорчук може спокійно дивитися в очі одеським вболівальникам. Він не покинув «Чорноморець» у найважчий період війни, коли команда не могла грати в Одесі. Він зробив дуже багато, щоб «Чорноморець» залишився на плаву.

Проблема клубу не в ньому. Проблема у власниках клубу, які не здатні його розвивати. Схоже, що у них немає не тільки фінансових можливостей, але й амбіцій рухатися вперед, чогось досягати.

Пропозиція від «Нефтчі» – це, можливо, останній великий контракт для Григорчука. Він зможе добре заробити. Всі ми розуміємо, що у Азербайджані добре платять легіонерам. Інакше особливо охочих туди їхати немає. Рівень місцевого футболу залишається зовсім невисоким. Запрошення від «Нефтчі» – це можливість за щось серйозне боротися на рівні місцевого чемпіонату. Працювати вже зі сформованими футболістами. Сенсу Григорчуку відмовлятися від такої пропозиції не було. Повна невизначеність в Одесі та абсолютна визначеність у Баку.

Від цієї ситуації трохи сумно. Бо в Україні не цінують власних тренерів. Власники клубів вважають, що іноземець – апріорі сильніший за власного спеціаліста. Дуже важливе агентське лобі для кожного наставника. Для прикладу, Роберто Де Дзербі мав хороші результати з «Брайтоном», але його покликав тільки «Марсель», а Венсан Компані вилетів з АПЛ із «Бернлі», але отримав пропозицію із «Баварії». Попри досвід, статусність, Григорчуку не знайшлося роботи в Україні. Два клуби УПЛ взагалі призначили молодих тренерів із U-19. Попри провал сезону, «Зоря» не змінила наставника.

ФК Чорноморець. Роман Григорчук

Як би це не звучало жорстоко, але Роман Григорчук пройшов свій пік як тренер. Пік був у 2010–­2017 роках, коли наставник працював із «Чорноморцем» та «Габалою». Після чого почалося поступове падіння. Не раз бачив наживо матчі команди Григорчука. Це організовані та керовані команди, які вміють захищатися, але мають одну серйозну ваду – гра першим номером. Естетика та видовищність гри бажають бути кращою. Тому потрібно змиритися з думкою, що Роман Йосипович ніколи не очолить «Шахтар», «Динамо» чи збірну України.

Напевно, що головна причина – у неправильному місці роботи у 2015 році. Григорчук зробив собі ім’я не тільки в Україні, але й Європі, працюючи з «Чорноморцем». Якби він поїхав у Польщу, очолив якийсь угорський чи болгарський гранд, то його кар’єра могла скластися зовсім по-іншому. А в Азербайджані та особливо Казахстані із Білоруссю він тільки віддавав, але не брав. Не розвивався далі, як тренер. Тільки віддавав свої знання, досвід та вміння. У тій же Польщі футбольні ліфти працюють набагато краще. Для прикладу, Сергій Ребров дуже суттєво виріс, як тренер, працюючи із «Ференцварошем» в Угорщині, але нічого не взяв, провівши два сезони з «Аль-Айном» в ОАЕ. Вся відмінність у тому, що Ребров мав лобі в особі Шандора Варги, а у Григорчука такої людини не було.

Якщо ще з «Габалою» був хоч якийсь рівень, то «Астана», «Шахтар» Солігорськ – це відсутність будь-яких рухів вперед. На рівні чемпіонату Казахстану та Білорусі важко розвиватися не тільки гравцям, але і наставникам. Рівень національних збірних цих країн показує температуру по палаті розвитку футболу в цих країнах. При цьому «Шахтар» Солігорськ та «Астана» – дуже проблемні клуби. В одному випадку спортивний директор втручався у все, що тільки можна та не можна. В іншому – були проблеми із вчасною виплатою зарплати.

Навіть в Україні зараз на роботу Григорчука немає жодного попиту. Окрім «Чорноморця», інших варіантів просто не було. «Полісся» взагалі обрало молодого тренера без досвіду роботи. ЛНЗ взяв наставника зі сфери молодіжного футболу. У Житомирі та Черкасах хочуть бачити не тільки результат, але й яскраву гру.

Григорчука покликали до Баку не через його успіхи у «Чорноморці» протягом останніх сезонів (великих досягнень не було), солігорському «Шахтарі» чи навіть «Астані», а тому, що пам’ятали його по роботі з «Габалою» в Азербайджані. У цьому великий ризик, бо наставника запросили за колишні заслуги. Амбіції «Нефтчі» точно вище за 5-те місце, яке команда посіла минулого сезону. Навряд чи є якісь серйозні перспективи боротися за найвищі місця. Не варто чекати якоїсь довготривалої співпраці. Роман Йосипович прекрасно знає, що поїздка на схід у 2014 році не призвела до розвитку його кар’єри. Сильнішим чи кращим він в Азербайджані не стане. Це не є новий серйозний виклик для тренера чи побудова довготривалого проекту. Скоріше, загально вигідна короткострокова співпраця для всіх сторін. «Нефтчі» отримує тренера із досвідом роботи в Азербайджані, а Григорчук – можливість спокійно працювати та отримувати за це хороші гроші.

Я розцінюю роботу Григорчука у «Нефтчі», тільки як бажання перечекати негаразди в Одесі, щоб потім повернутися. Роман Йосипович хоче стабільності та можливості нормально працювати. А коли у «Чорноморці» знову буде амбітний проект, то він обов’язково повернеться. Ще з сезонів 2010-2014 Григорчук так і не виграв із «моряками» нічого серйозного. Так і не побудував успішну команду у місті, яке стало для нього рідним.

Сергій ТИЩЕНКО

Читайте також