Напередодні виконуючий обов’язки головного тренера національної збірної України Руслан Ротань оголосив список із 26 футболістів, які візьмуть участь у березневому зборі національної команди, основним завданням якого буде підготовка до стартового матчу кваліфікації на Євро-2024 проти англійців. Треба сказати, що ціла низка прізвищ у таборі «синьо-жовтих» здивувала, проте найбільш резонансною подією стало, безумовно, повернення до збірної України 33-річного лівого вінгера Євгена Коноплянки, який зараз є гравцем польської «Краковії».
Про це розповідає 24H SPORT
Свій крайній матч за збірну України Коноплянка провів два із половиною роки тому – 3 вересня 2020-го, коли вийшов у стартовому складі на гру Ліги націй проти Швейцарії (2:1), але на 54-й хвилині, не відзначившись гольовими діями, поступився місцем на полі номінальному центрфорварду Роману Яремчуку. З того часу Євген, на рахунку якого на даний момент 86 матчів і 21 забитий м’яч у складі національної команди, встиг багато чого змінити у своїй кар’єрі – залишив «Шахтар», де так і не повернувся на топовий рівень після закордонних поневірянь у «Севільї» та «Шальке», пішовши номінально на пониження – до польської Екстракласи, де в нього повірили у лавах «Краковії».
У польській команді Коноплянка отримав одну з найвищих зарплат – 30 тисяч євро на місяць, проте це не гарантувало йому ролі ключового футболіста команди. У поточному сезоні Євген регулярно грає – на його рахунку 16 поєдинків в Екстракласі, – проте далеко не завжди з’являється на полі з перших хвилин (9 виходів в основі, 7 – на заміну). Крім того, показники результативності (1 гол та 2 асити) українця також не виділяються у «Краковії», а тому Ротань, на перший погляд, дуже здивував, коли ухвалив вольове рішення повернути свого екс-партнера по «Дніпру» до національної збірної.
Остання обставина вже викликала безліч суперечок та пересудів. Виконувача обов’язків головного тренера збірної багато вболівальників вже встигли розкритикувати за незрозумілу кадрову політику, яка, на їхню думку, куди більше віддає горезвісним кумівством, аніж об’єктивною оцінкою ситуації та обстановки.
Насправді, як це буває найчастіше у подібних випадках, давати односкладну оцінку рішенню Ротаня з приводу виклику Коноплянки до збірної вкрай непросто. Так, Євген вже не виступає на топовому рівні, та й у чемпіонаті Польщі грає у лавах команди, яка на 23 очки відстає від лідируючого «Ракува» (цікаво, що одного із важливих гравців цієї команди українця Владислава Кочергіна тренерський штаб Ротаня не включив навіть у резервний список своєї заявки на Англію!), але з іншого боку Коноплянка – це один із небагатьох якісних лівих вінгерів, котрі є нині в українському футболі.
Окрім Коноплянки, Ротань на Англію викликав, по суті, лише одного номінального лівого вінгера – Михайла Мудрика. Все ж таки інші, хто здатен зіграти на цій позиції (Віктор Циганков, Андрій Ярмоленко, Олександр Зубков і навіть Роман Яремчук), не бачать її «рідною» для себе, а тому потенційно зможуть допомогти «синьо-жовтим» у цій ролі хіба що вимушено. Комусь (Зубкову, наприклад) поєдинки на протилежному фланзі взагалі даються вкрай складно і практично завжди без належного ступеню ефективності, а тому навряд чи має сенс у черговий раз затівати експерименти, та ще й у матчі проти фаворита, яким є англійці.
Мудрик після січневого переїзду до «Челсі» поки, до речі, також абсолютно не вражає, а тому незрозуміло, чи зможе Михайло бути корисним «синьо-жовтим» у березневій дуелі із Англією, особливо враховуючи, напевно, не найкращий психологічний стан екс-вінгера «Шахтаря».
Безумовно, своєю грою в останніх матчах минулого календарного року, а також на старті поточного, виклик до збірної України заслужив 22-річний Дмитро Криськів, котрий став номінальною заміною для Мудрика у «Шахтарі», але цей хавбек, по-перше, нещодавно повернувся із лазарета , а по-друге, його також складно називати футболістом, який на лівому фланзі атаки почувається наче риба у воді.
Мабуть, саме бажання мати у складі гравця, для якого позиція лівого вінгера є рідною, й змусила Ротаня вдатися до виклику свого давнього знайомого Коноплянки. Крім того, свою роль відіграло й особисте знайомство виконуючого обов’язки головного тренера національної збірної з хавбеком «Краковії». Між ними, напевно, відбувся діалог, у ході якого Євген переконав Руслана Петровича у своїй готовності та бажанні знову бути корисним «синьо-жовтим».
Шанувальники статистики, які не проти «копнути глибше», напевно, можуть відзначити ще один фактор, який міг зіграти на користь Коноплянки. Євген у своїй кар’єрі в збірній вже тричі грав проти англійців, а у вересні 2012 року розкішним ударом приніс «синьо-жовтим» нічию (1:1) на «Уемблі», причому тоді наша команда була дуже близькою до тріумфу, якби не пенальті на 87-й хвилині, реалізований Лемпардом за фол, допущений Хачеріді.
Але з моменту того голу минуло вже понад десять років, і куди цікавіша відповідь на інше питання – чи здатен Коноплянка у своєму поточному ігровому стані все ще бути корисним збірній України? Щоб знайти відповідь, давайте подивимося на розширену статистику Євгена у польській Екстракласі…
Очевидно, що за багатьма показниками до Коноплянки є питання. Наприклад, він не настільки активний на полі, як за часів виступів у лавах «Шахтаря» (в сезоні-2019/20 на рахунку вінгера було в середньому 83 ігрові дії у перерахунку на 90 хвилин при їх успішності в 71%), а ще має проблеми із точністю ударів та досить небагато, як для сучасного вінгера, бере участь у єдиноборствах із противниками (у того ж таки Мудрика цього сезону в середньому статистики фіксують по 23 дуелі за 90 хвилин, з яких 46% виявляються виграними).
З іншого боку, є як мінімум три показники, які виглядають дуже цікавими й можуть пояснювати, чому Ротань вдався до залучення в команду Коноплянки саме напередодні матчу проти Англії.
Перше та друге – це паси у фінальну третину та штрафний майданчик суперника, відповідно. Тут у Коноплянки в польській Екстракласі дуже гідна статистика станом на поточний момент. У перерахунку на 90 хвилин Євген робить 5,5 пасів у фінальну третину і 4,9 паси – у штрафний майданчик суперника, причому в обох випадках точність цих передач перевищує 50%, що видно на наведеній вище графіці.
У Михайла Мудрика, до прикладу, в сезоні-2022/23 (усі офіційні матчі, тобто УПЛ, Ліга чемпіонів, АПЛ) в активі лише по 2 паси у фінальну третину (67% – точні) й по 3 – до штрафного майданчика суперника (45% – точні). Причому, якщо хтось заперечить – мовляв, порівняння дуже некоректне, оскільки АПЛ та Екстракласа – це за різницею навіть більше, ніж пломбір та ескімо, варто зауважити, що в Мудрика навіть на рівні УПЛ статистика була плюс/мінус 10% така сама, як і в середньому по сезону. Тож у даному конкретному прикладі назвою турніру можна навіть знехтувати.
Ще один статистичний показник, у якому Коноплянка досяг ледве не досконалості у поточному розіграші Екстракласи – це навіси. У середньому на рахунку Євгена 3,1 таких дій за 90 хвилин, а їх точність дорівнює 58%. Якщо оцінювати комплексно (кількість та якість), то за останні як мінімум вісім років статистичних спостережень Коноплянка ще ніколи не був настільки ефективним у грі через навіси. Якщо в Євгена був більш високий кількісний показник (у сезоні-2015/16 він становив 6,12 за 90 хвилин), то неодмінно низьким виявлявся якісний його «компаньйон» (лише 29% – точних). Або навпаки, коли не сильно підводила якість (у сезоні-2021/22 точність навісів у Коноплянки становила 44%), тоді все було не дуже добре з кількісною складовою (тільки 2,5 у середньому за матч).
Проти Англії на виїзді збірній України, як би не хотів Ротань зіграти в атакувальний та красивий футбол, доведеться підлаштовуватись під суперника, робити ставку на оборону та сподіватися на швидкі переходи в атаку. У такій тактичній ситуації на полі дуже корисним буде футболіст, котрий вміє видати передачу на партнера у фінальну третину або штрафний майданчик, а ще колосальне значення можуть мати банальні навіси, особливо враховуючи обставину, що попереду у «синьо-жовтих» ставка, згідно із заявкою, робитиметься на високих та кремезних Довбика чи Яремчука.
Тому не можна категорично стверджувати, що повернення Коноплянки до збірної – це виключно бажання Ротаня якимось чином віддячити своєму екс-товаришу по «Дніпру», чи просто зробити приємне заслуженому ветерану українського футболу. Ні, виключати подібне теж не можна (зрештою, справжні причини, якими керувався Руслан Петрович, навіть якщо він щось пояснить з цього приводу публічно, залишаться тільки в його голові і, можливо, в дискусіях усередині тренерського штабу), але поки вдасться навести хоча б кілька переконливих контраргументів проти чергової «теорії змови» (або «теорії кумівства»), вірити у гірше не хочеться категорично. Хоча б тому, що час зараз складний – такий, коли істина стає важливішою та дорожчою за гроші, а інтереси однієї чи двох людей не повинні ставитися вище за прагнення й очікування всієї нації.